Олег Клюфас: мандрівний поет

"Цей чоловік був відчайдухом. Такі сміливці, як він, найбільше висовуються, і їх все стирає", — розмірковує Юрко Римар про свого друга поета Олега Клюфаса.

Олегова сміливість виявлялась у багатьох речах. Перш за все — у його поезії. Візуалізуючи слова, Олег охоче брався за складні поетичні форми і часом започатковував нові: жуки , раки літеральні , неохопії .

Олег Клюфас писав спрагло. Перекласти пісню — на раз-два. Складати вірші — щодня і будь-де. Так було і з його жуками — віршами з шести складів, що він продовжував записувати на папері у бліндажі під час оборони на сході. Папірець із незрозумілим, на перший погляд, набором слів потрапив у руки до командира:

Не сам
О ви
Ти й ти

Той направду злякався: "Що це за шифр? Ти що — шпигун?!".

Ця поезія, як пояснює Олегова подруга поетка й мисткиня Дарина Пазенко, не лежить на поверхні. "Її потрібно вчувати, — розповідає вона. — Бачення всього дійсного та абстрактного в Олега було таким же "паліндромним", як і його раки літеральні: він любив зіставляти, віддзеркалювати, перевертати думки догори дриґом і дивитись на все із зовсім іншої перспективи".

У його творчості, як вважає Дарина, є відсутність гравітації, що, зокрема, виявилася у серії віршів "неохопій", де кожне слово було Олеговим неологізмом.

"Широта його поглядів, емоцій та відчуттів не вміщалася в рамки одного Всесвіту, тому він створював власні, наповнюючи їх особливими сенсами й нонсенсами", — ділиться Дарина.

**

Олег був дослідником із самого дитинства. Почав читати в чотири роки: так і сидів у дитячому манежі, обкладений книжками. Коли тільки підріс, хлопчик любив сідати на поріг хати й читати вголос. Зазвичай довкола нього збиралась аудиторія курчат і каченят.

Та сама пристрасть до пригод і відкриттів спонукала малого Олега взяти велосипед і поїхати до родичів у село за п'ятдесят кілометрів від його власного дому. Він був упевнений, що доїде до місця призначення, бо добре пам’ятав дорогу. Хлопчика випадково побачила вчителька, яка жила у сусідньому селі. Впізнавши Олега, вона розвернула його та разом з ним прийшла до батьків.

Потім перестрибнув із третього класу одразу в п’ятий, бо добре вчився. "Йому просто було б нудно", — пояснює брат Ігор.

Олег охоче всотував знання, не цураючись ніяких сфер. За словами близьких, мислив поза межами систем, тож був відкритим до нових поглядів. Утім, Олег любив дискутувати і ставити провокативні запитання. Показати ширшу картину бачення співрозмовнику — ось що його цікавило. Часто на сімейних застіллях він міг із батьком сидіти до пізньої ночі й обговорювати історію, філософію, будь-що. "Коли вже всі йшли відпочивати, вони продовжували або тільки починали свої бесіди", — розповідає Анастасія Клюфас, Ігорева дружина.

Олег не любив накопичувати речі, хіба що цікаві книжки або щось унікальне. Цінував свою багату бібліотеку: світову й українську літературу, іноземні видання з філософії та історії, енциклопедії, дитячі книжки, різні словники, самовчителі, реферати й листівки. У його колекції Ігор та Анастасія знайшли видрукувану статтю про Хорхе Луїса Борхеса. Там ішлося, що той мріяв після смерті перетворитись на книжку.

"Аби хоча б частково зрозуміти Олега, слід перечитати всі книжки з бібліотеки. Це плин ідей, у яких частина його самого", — каже Анастасія.

Олег також полюбляв експериментувати в кулінарії — наприклад, бавитись інгредієнтами. Якось він укотре виклав фотографію своєї страви у соцмережі й підписав: "Фрікаделічна зупа з чебрецем, смаженим кунжутом та мандариновою цедрою по-апулійськи". Його друзі дивувалися з таких рецептів, аж потім Олег зізнавався, що більшість із них вигадував сам.

"Якщо Клюфас готує борщ — він обов'язково буде з вишнями, сливками чи ананасом. Він казкар. Але правдивий", — пояснює Дарина Пазенко.

Клюфас, за словами Юрка Римара, мав звичку ходити по межі. Міг щось вигукнути, показувати, наче актор. Утім, не шліфував ані своїх слів, ані образів — це все було імпровізованим. Власне тому у війську Олег дістав позивний "Джаз".

"Джаз — це імпровізація. Суть у тому, щоб провокувати, вести свою лінію, але щось перекручувати. Тими словами перекидати туди-сюди", — пояснює Юрко Римар.

**

Якось легкі на підйом хлопці з гурту "Миклухо Маклай" запросили Олега на репетицію. Там з’ясували: "А, ти ж пишеш!". Клюфас зголосився перекласти американську шанту — веселу пісню моряків, що сплавлялися річкою Міссісіпі. Переклад він приніс уже на наступну репетицію.

Клюфас брався за нішеві пісні різними мовами — від англійської та іспанської до угорської та литовської, хоча ними достеменно не володів. "Олег — феномен. Йому не потрібно було досконало знати мову, щоб перекладати. Так, у нього були різні словники, але він міг тонко відчувати ритм і зміст пісні, щоб могти зробити якісний літературний переклад. Це про інтуїтивне чуття, дар..." — дивується його брат.

Олег міг би складати і власні моряцькі пісні. "Він буквально зійшов до нас із човна, дуже поетично і персонажно", — пригадує своє знайомство із Клюфасом під час річкового сплаву Дарина Пазенко.

Останні кілька років щоліта Клюфас одягав свого прикметного капелюха, схожого на ковбойський, і вирушав у мандри в’юнким Дністром. В етнографічній експедиції Товариства Лева він разом із синами Максимом і Северином проводив близько двох тижнів. Але, як часто в нього бувало, міг імпровізовано вирішити продовжити подорож. Там, серед однодумців, він також співав: збереглося відео, де Олег низьким джазовим голосом наспівує лемківський твір, поки слова записує та доповнює його товариш.

З прямою поставою Олег ніс себе у світі. Не боявся проявляти себе: наприклад, на музичних перформансах чи вечірках дещо незграбно, зате вільно танцював. "Танці святого Віта" — так він це називав. Або ж стендаперською манерою коментував усе, що бачить, і всім від того ставало весело. Або ж мугикав португальську босанову, що сам переклав:

Ти зі своєю музикою губиш головне:
що там також, де без тону й ладу,
серце б'ється в глибині надсадно,
що там також, де без тону й ладу,
є на споді серця жар.

"Виразність — це Олег. Виразне прізвище, виразна зовнішність. Дрібний, вузький у плечах, досить збитий — такий компактний. Ключиці схилені вниз, пряма спина. Він такий, як цвях. Довгий, трохи качиний ніс. Величезні банькаті очі", — так свого друга описує Юрко Римар.

Коли він дізнався, що в останню путь Олега проводжатимуть у Мостиськах, здивувався: виявляється, Клюфас не зі Львова! У середовищі львівської інтелігенції його знали всі. "Щоб писати, треба бути межи людей", — констатує Юрко.

Тож Клюфас шукав досвід та враження. Життя коротке, треба вспіти набутися. У центрі Львова він бував частіше, аніж удома. Його постійно бачили під джазовим клубом у Кривій Липі або ж на Вірменській — у закладах "Дзизі", "Фацеті" або "Фацетці". Саме "Фацетку" в гурті "Миклухо Маклай" прозвали "своєю парафією". Вони там збирались і разом з Олегом затягувати парафіяльну пісеньку:

Якби я мала крила орлині,
Якби я вміла літати…

Це ще одна особлива кебета Олега — бути органічним у різних середовищах, і при цьому правдивим. Він знаходив спільну мову з поважними виконавцями з хорової капели "Прометей", андеграундною мистецькою тусівкою, дітьми, військовими. Перетікав з одного середовища в інше. Олег казав: "Якщо слово — це дотик, то фраза, розмова — дотичність".

Без Олега, як вважає Дарина Пазенко, Львів стишився. Коли Клюфас вирушив на фронт, водночас закрився і легендарний джазовий клуб, який любив митець ("ЛВ Кафе", — ред.). "Ми тоді між собою говорили: джаз поїхав зі Львова", — каже Дарина.

**

За пів року до початку повномасштабної війни Клюфас написав у вірші "На війні як на війні":

поговориш
по душах ти
а в тих душах
наскрізь шахти
на війні
як на війні
то напишеш це
то ні

У лютому 2022 року до Територіальної оборони Львова було не пробитися. Та Олег Клюфас усе ж таки свого досяг. Навесні вже проходив навчання, а згодом з передової підбивав друзів долучатися до війська. Казав Юркові, що всього можна навчитися на службі: "Ну, подивись на мене. Я ж не Рембо".

Олег ішов в армію без зайвої бравади. Розумів: він, як і всі мінометники, ризикує, адже є важливою ціллю для ворога. Але ж хтось має воювати.

На Бахмутському напрямку зберігав здатність заспокоювати друзів у тилу. На війні встиг створити ще чимало раків та перекладів. А ще не втрачав нагод долучатися до квартирників мистецької спільноти "СвітОгляд", тільки тепер уже дистанційно. Саме творчість, як здається його братові, тримала Олега на плаву.

Що ще допомагало Джазові, то це повернення до цивільних. За десять днів відпустки треба було встигнути все. "Повертаючись, Олег проживав таку сковородинівську радість життя і надихав нас своєю життєствердністю", — згадує Дарина Пазенко.

Олег полюбляв усюди додавати фразу: "Але це не точно". Коли ж якось розмова з друзями зненацька дійшла до епітафій, вони пожартували: "Олеже, колись у далекому майбутньому тобі потрібно написати це на плиті". Він собі це прикинув і погодився: "Тут спочиває Олег Клюфас, але це не точно".