Зрілість мислення: кураторський текст до "Днів есеїстики"-2025

11-14 грудня у Києві у просторі PEN Ukraine та книгарні "Сенс" відбудеться сьомий фестиваль "Дні есеїстики", познайомитися з його програмою можна за посиланням. Публікуємо кураторський текст перекладачки та культурної менеджерки Анни Вовченко.

Мабуть, есей – найдоросліший для мене літературний жанр. Наймолодший, але – найдоросліший.

Так різко дорослішають молоді люди, опиняючись сам-на-сам із обставинами, що вимагають від них негайності, стрімкості, винахідливості й, іноді вперше в житті, здатності зрозуміти себе в усій своїй індивідуальній автономності і безмірі власних можливостей. Так водномить відмовляються від створення, за Юрієм Шевельовим, "добра безумного" – мистецтва заради мистецтва, "поза політикою", поза контекстом побутування і становлення автора, який, лише будучи цілком дорослим і зрілим, може дієво прийняти те, що все на світі є і політикою, і контекстом, а відтак – творити сенси не злободенні, але вічно актуальні.

Таким є добрий, зрілий, витриманий есей. Такою зараз є Україна.

"Сьогодні, аби бути, ми маємо боротися за те, щоб наш голос був почутим. Боротися за те, щоб наше обличчя було впізнаним. За те, щоб наші історії не можна було ігнорувати. Щоб наше місце вважали нашим – без будь-яких заперечень", – пише Володимир Єрмоленко у вступному есеї до фокусної теми Українського ПЕН 2025 року "Бути у світі". "Єдиний спосіб для України заіснувати реально в русі людства - це витворити й запропонувати людству свою концепцію доби", – писав 1947 року Юрій Шевельов в есеї "Над озером. Баварія". Здається, ми нарешті зрозуміли, як до нього дослухатися. І вміння (чи щонайменше бажання вміти) концептуалізувати світ через коротку есеїстичну форму неабияк нам у цьому допомогло.

Полишені самі на себе перед лицем цілого світу, що вже віддавна потребує хай травматичного, але оновлення, за останні майже чотири роки ми мусили дати собі негайну вичерпну відповідь на питання, хто ми і що ми можемо. Світ довкола був і поки що залишається достатньо співчутливий для підтримки духу, достатньо інертний для розуміння, що зняти нас із нашого хреста можемо тільки ми й лише самотужки, і достатньо стриманий, щоб ми нарешті збагнули –

– ніхто ані в просторі, ані в часі не є й ніколи не буде нами, крім нас самих.

Про це й поговоримо впродовж чотирьох фестивальних днів. Першого дня поміркуємо над тим, що означає сьогодні для українців бути собою у світі, якому потрібні свої кассандри тривожних часів. Дмитро Кулеба в розмові з Ольгою Духніч розповість про особливості дипломатії воєнного часу, а Анна Грувер, Олександр Михед і Анна Карнаух разом з Валентиною Мержиєвською говоритимуть про нову зрілу відповідальність українців перед світом у розмові-презентації найновішого випуску артбуку Telegraf.

Другий день ми присвятимо роздумам про те, як ми навчилися – а подекуди досі вчимося – бачити себе, свою історію, своє мистецтво, свій життєвий та культурний досвід власними очима, прислухатися до себе, а не до голосу зі сторони – й відтак повертати колись відчужене та звикати вважати його своїм. Віра Агеєва розповість про досвід виборювання українцями права на власну пам’ять. А Мирослава Барчук, Ольга Карі і Анна Лодигіна в розмові з Богданою Романцовою міркуватимуть про процеси, що тривають на шляху деколонізації нашої культури, мистецтва й історії.

Третій день мине в розмовах про досвіди, без яких ми не були б собою тут-і-тепер, і про наші способи давати з ними раду, осмислювати їх. У своїй лекції Олена Чебанюк розповість, як фольклорна картина світу безпосередньо відображає ментальність народу – і відтак впливає на модерну есеїстику. Згодом Марія Титаренко розпитає Гліба Бітюкова, Богдана Коломійчука, Дмитра Крапивенка й Артема Чеха про те, як есеїстика відгукується на досвіди, які ми проживаємо за минулі майже чотири роки, і допомагає карбувати емоційну пам’ять про них.

Четвертий день мине під знаком розмови Володимира Єрмоленка й Тетяни Огаркової про філософсько-репортажну есеїстику з найновішої їхньої книжки "Життя на межі. Україна, культура, війна". Володимир і Тетяна спробують осмислити засадничі поняття людського буття крізь призму доль, які щохвилини змінює велика війна за остаточну незалежність України та крізь оптику цінного людяного таланту й бажання бачити велике в малому.

Насамкінець, знову ж таки, за Юрієм Шевельовим: "Картагена нашої провінційности має бути зруйнована". Нарешті, додала б я.

Анна Вовченко, кураторка "Днів есеїстики"-2025